зашибастість

коли кохатися по інтернету або ще якимось таким чином - то можна відчути себе квіткою. квітці так само уявляється далека подруга в ту мить, коли бджілка пестить вологе від нектару лоно

і репортаж на Правді Життя:
Українські поети пішли до Чорта

афішка від Черняхівської :)

колись вихователька казала нянечці, поки ми всі спали в день, що хто як лається, так із тим і відбувається. що якась жінка весь час лаялася: "а шоб воно згоріло!", а свекруха весь час її за це сварила. а коли згоріла у них хата, то довго її свекруха вичитувала: "а я ж тобі казала!"
остані півтора року я все лаявся словом "зараза!" може тому весь час хворіли і ми з дружиною, і діти. тепер помітив, що більше переходжу на слово "скотина". мабуть, почнеться скотське, сите і задоволене життя.

прозрів, почувши діалог трьох немолодих жінок у приймальні Черновецького:
- а сама Кільчицька не могла нас прийняти, відіслала до якоїсь дрібної сошки.
- так це ж треба допомагати, а вони хіба будуть нам допомагати?
- так хоча б не допомогти, хоча б вислухати, підтримати, обнадіяти!

...
якщо наші люди досі чекають від влади не вирішення нагальних питань, а підтримки - то йопрст, навіщо тоді вибори?

8 січня 2009 року, 14:00 – приходьте на Володимирську гірку дивитися

Міський Вертеп

Це буде велике вуличне дійство, в якому Київ перетвориться на Віфлієм. А в ньому - сакральна вертепна історія, автентичні колядки від творчого гурту "Цінькоторечки" , вірші сучасних поетів.

У нас читатимуть:
Світлана Богдан
Павло Вольвач
Павло Коробчук
Олена Максименко
Олеся Мамчич
Сергій Пантюк
Леся Мудрак
Сяргей Прылуцкі
Олена Степаненко
Олег Романенко
Таня Савченко
Оксана Самара
Вікторія Черняхівська
Організатор – Артем Захарченко, заспівує – Настя Мельниченко.
Орієнтир - найвища точка Володимирської гірки, якраз понад Українським домом, тільки трохи в глибину парку.

я вже казав, що не ідентифікую із собою того Артема Захарченка, того персонажа, який існував у минулі періоди мого життя. я існую лише протягом того часу, коли був приблизно такий, як зараз. і вчора я зрозумів, що моє життя тривало 5,5 років – час каденції Ющенка. якщо точніше – то починаючи з другої половини 2004 року, коли він уже нами всіма заволодів, коли позній кучма робко прятал тєло тощєє в утьосах.
доти Артем Захарченко був інший. доти жив цей чувак по общагах, збирав Літтусівки, носив феньки, в тому числі одну "кучму геть", іздив багато-пребагато стопом, навіть іще вірші писав. а я віршів не пишу, при Ющенку, тіки прозу. цей час я прожив одруженим, за цей час народилися всі мої діти, вийшла поки що єдина серйозна книжка. Помаранчева революція своєю грою в "Хамське яєчко" зробила з нас офісний планктон: після неї ми підсіли на про*****ання часу в Інтернеті. почалася ера живого журналу. ера "серйозних" мистецьких акцій двотисячників. ера зйомник квартир. ера велосипедом по Києву. ера джанк-фуду.
я бачив учора Ющенка на річниці Рахункової палати – можливо, востаннє на посаді президента. а навіть якщо й ні (пофіґ статистика) – то потім буде уже якийсь інший, "пізній" Ющенко.
тому що я вже поклав на поличку свою зелену папку, в якій накопичувались різні документи і артефакти цього періоду мого життя, і яку вічно тягав за собою – раптом знадобиться. зараз я переконався, що нічим з неї давно не користувався. я купив собі нову зелену папку.
я буду знову голосувати за Ющенка. і тут справа не в політиці: мабуть, я просто інстинктивно намагаюся не розлучатися з собою. не починати життя спочатку. але навіть статистика наполягає: воно буде зовсім іншим. прощавайте.

чи знаєте ви когось у Польщі, хто міг би від певної організації зробити нам з дружиною виклик, написати у посольство, що їм необхідні один журналіст і одна письменниця для здійснення їхніх культурних потреб? бо ми хочемо скористатися оцією можливістю пільгової візи для діячів культури.
наперед дякую :)

розповідаю Маркові в маршрутці про те, які бувають хвороби. він пита:
- а буває така хвороба, що людина хоче перейти рейки, переходить, дивиться, а вони вже поламалися?

страх як не хотів би на старість перетворитися на людину, яка весь час намагається довести всім, що колись вона була страшенно важлива і розумна, та й тепер може знадобитися. по-любому, бувають люди, які ще багато чого можуть зробити, але зазвичай вони роблять. але якщо ти після пенсії опинився в забутті, і нема ентузіастів, послідовників, які би тобі вірили в твої думки - то, скоріше за все, ти вже є анахронізмом, ти не можеш усвідомити якихось рис сучасности, які є нині визначними, і це не дасть тобі як слід працювати. так, як багато старих журналістів уже не придатні для роботи в інформаційному суспільстві, але продовжують розповідати про свій послужний список.
на старості є багато інших хороших зайнять: сидіти на пасіці, писати мемуари і просто щось писати, мандрувати по мірі можливості, та й радити зі свого досвіду тим, хто потребує, але не нав'язувати.
якщо я таким стану після шістдесяти - пихніть мене в бік, будь ласка.

моїх дітей цілком можна описати класичною квантовою функцією. коли я вночі прокидаюся від чийогось плачу - спрацьовує принцип невизначености: неможливо точно сказати, хто плаче. з певною імовірністю, це є одночасно і Марко, і Петька, і Гриць. колапс хвильової функції настає не при появі спостерігача, як у класичній квантовій механіці, а при його роздуплянні. що, погодьтеся, є набагато природнішим. коли я роздупляюся, до кого з дітей підходити, всі інші опиняються в стані солодкого сну.
так само вдень дітей можна математично описати, скоріше, як орбіталі електронів, ніж як конкретні частинки, що рухаються по певних орбітах. орбіталі - це області імовірної появи електрона в тій чи іншій частині простору. але в тому самому місці може опинитися і один з інших електронів. так і Петро опиняється інколи в типово грицевій шкоді, а я, чуючи характерні звуки, починаю вже вголос сварити малого...

трамваї - це як мєнти, метро - як сбушники. а залізничні поїзди - як регулярна армія.

сто років не забивав у гугль своє прызвище, а це спокусився, і був вражений: останні півроку я тупо працював на цитованість мого прізвища в інтернеті. "Проект Артема Захарченка Чати на Українській правді", "Банкрутство Нафтогазу як це можу бути Автор Артем Захарченко"...
і інша хрєнь.
і головне - життя за цим нема, його не відчувається, воно зникає, трансформується в цитованість, у рейтинг прізвища в українському сеґменті інтернет-простору...

тут, окрім усякої поточної фіґні, публікується текст "Ноосфера і Василь". от по мірі того, як я його набираю, перероблюю - так і будете читати. якщо підкажете щось корисне - дякуватиму. поки що викладається перша частина - гіпертекстова. вона складає приблизно половину твору.
все набране - у зворотньому порядку - за тегом

скільки не писали класики, скільки не розповідає Компаніченко про бандуристів, які шкварили веселі мелодії, і люди заходилися в скоки, але бандура і кобза - таки сумні інструменти. і всі веселі мелодії таки звучать сумнувато.

клікайте:

афіша by strongowski
прохання поширювати

( текстова версія )

ну ось, шановні читачі, гіпертекст і закінчився. далі пішла суцільна проза: друга частина. а далі там буде ще текст у формі телесценаріїв. не знаю, чи варто ту суцільну прозу викладати тут же ж? чи буде хтось її читати? так що під катом лише перші її абзаци.

 

( друга частина )

26.

Ось тоді вони вперше заговорили не тільки про себе. Як цяя дівка зуміла бачити те саме, що й Василь?

-         А я до останнього часу була переконана, що це все - ти, що це все – не в світі, а тільки в твоїй душі.

-         Думаєш, мою душу легше побачити, ніж Ноосферу?

-         Ну так я ж люблю тебе! – розсміялася дівка.

Вони вже навіть побудували план, щоби влитися в якусь релігійну громаду, і щоби всі їх там полюбили і стали такі, як вони.

кандидат наук із соціальних комунікацій :)

всім дякую :)