21.
Юродивуватий демон сидів на паперті якогось приблудного світу, який саме намилилися пізнавати Василь із дівкою. Коло цього старця котувалося кількадесят котів.
- Товариші! Я знаю! – вигукнув він, - Ви хочете відчути все на світі! Дайте копійку на молоко оцим дармоїдам – і я розповім вам щось із власного досвіду! – він кивнув бородою у бік котів, і миттю один із них дзеркально перетворився: біле ліве вухо стало чорним, а чорне – білим, і вилинялий бік теж одмінився, - Бачите?! Бачите, що робиться? От я вам тоді розповім!
Василь усміхнувся у вуса, які пару тижнів тому відростив. І намацав у кишені п’ятірку.
- Товариші! Я був такий самий як ви! І бачите, на що я тепер перетворився? Я хотів осягнути весь світ, порахувати, куди яка його частинка сунеться.
- Оцей світ?
- А то який же? Я рахував частинки, а коли до нашого світу понаїхали люди – довелося рахувати іще й їхні світи, всю цю, як ти кажеш, Ноосферу. Добре, що я демон, а не людина. Я всі свої здібності, всі думки зібрав. Товариші, ви тільки уявіть! Кожну річ, кожне явище треба рахувати мільйони, а то й мільярди разів – бо ви їх не можете уявляти однаково, у кожного свій образ. От же ж для всіх село називається "ПідлІсне", а для одного нелюда, який того села ніколи й не бачив, тільки табличку на дорозі – але для нього воно "ПІдлісне"… Ви прикиньте, із образів складаються явища, і з них же складаються світи. І, без урахування кожного світу, навіть траєкторію найголімішої пилинки не порахуєш. А Книгу доль так просто ж не дадуть почитати… Перевіряють – чого, для чого…
Але я все одно все порахував! Довелося зробити сотні тисяч модельних калейдоскопів, але врешті я знав, про що Умберто Еко буде думати перед смертю. Я вже майже дійшов до кінця світу. Визначив, якою нотою буде звучати сурма п’ятого янгола… Аж тут поприбивались оці…
Він цикнув на смугасту котину, яка вирішила об нього потертись, У неї колір очей раптом став вогненно жовтим, а ще змінився темперамент: засичала, і шубу здибила.
- Бачите, тепер хоч не балакай з вами. Всі обрахунки котам під хвіст. Звідки я знаю, може, ви вже не збираєтеся більше нічого відчувати?
- Збираємося, збираємося! – запевнила дівка.
- А дарма. Бо прийде таке одоробло, ні з того ні з сього стане з кішки котом, колір поміняє, чи дохлим прикинеться… І рахуйте все заново…
- Так а ми ж рахувати типу і не цейво… Ми так, пережити, побачити… - ніби виправдовувався Василь.
- Ну шо я вам кажу, - махнув демон, тяжко підвівся і погнав котів углиб свого детермінованого світу.