зашибастість

товариші почали писати про революцію. новий сезон.
"Ми просто хотіли показати"...
слово "просто" зазвичай вказує на те, що людина виправдовується.
блін, що за комплекс провини за Помаранчеву революцію? навіщо зайвий раз собі доводити, що ми ж не зробили нічого поганого, непоправного, нам не повинно бути соромно, незважаючи на нинішнє лайно...
живімо далі, святкуймо річницю того, як нам було добре, річницю того, як ми спромоглися жити повноцінно. це як річниця весілля. і хай ми потім знову опустилися до побутового чверть-існування - але варто відзначити, варто згадати, варто не втрачати надії!

стаю на воротях в червоних чоботях - налітайте, кажу, бо вечір, і сонце додому повернулося. і пішли вони на город - гуп, гуп, узяв Марко тата за чуб, Петька узяв за сорочу, Гриць - за збОрочну точку, кажуть - вовчику-братику, роби нам акробатику, а другим - складай бізяку, а третім - читай про Бадяку-Маняку, а тіки жінка читать не дає, все товче про страшне про своє, та то ж іще приказка, ще поки довго і щасливо, а казка - коли приходять сумні балаболи, вішають на вуха шматки світу кволі, хочуть текстів не босих, не взутих, з подарунком і без, і щоб було там про ФРС, тоді в голові стає сто голубів, і вибирай, де та думка, якої хтів, а як не вибириш - прийдеш через рік, все чесно, лише один клік. ну, корочє, суцільна жесть, піду це запощу також у жеже!

якщо і змій, і спис - фалічні символи, то що  тоді з погляду психоаналізу означає образ Георгія-побідоносця?

перше, звісно, Вилкове. якщо хто не знає - дельта Дунаю, самий південь Одеської области, канали-єріки між садибами, рослини, жаби і птахи. 
( дивімося )
а друге - село Мощун під Києвом. серед на диво чистого лісу. тут не коментуватиму: просто страшенно мальовниче.
( споглядаймо )

в метрі переді мною стояла дівка, читала ксерокопію з заголовком "есхатологічні міфи". було прочитано через плече, мовляв, серед найдавніших вірувань - уявлення про катастрофу, яка розділила благословенні старі часи і нові: потоп, землетрус або загибель велетнів. отож, коли в лісі здиха щось велике, і через те ви приходите з роботи раніше - знайте, почалася нова ера.

оце надумався, що, скоріш за все, віддам. якщо знайду кому. як віддавав колись Літтусівку, але на неї знайшлися власники тільки тоді, коли сам перестав проводити.
просто в мене цей проект уже дійшов до автоматизму. і якщо не вигадаю найближчим часом щось нове в цьому ключі - то треба, щоб це вже якась нова людина робила (Барлогу або Вакуленку не віддам :)

 

от у всі часи були притирки типу нас усіх, що жили терпимо-огидно і не бачили довкола себе колосальної несправедливости, вважаючи, що вона залишилася в старому часі, а нині виною тільки її особисті депресії.
і були цілком знедолені і переважно незнані "типу борці", що підривали цю несправедливість і, зрештою, історія відштовхувалася саме від них.
зараз на весь наш погляд нема жодного такого борця. звісно, ми вигадуємо собі Матрицю, світовий капітал чи світове жидовство (що там іще нині модно?), або навіть, соромно сказати, світовий тероризм. але ж це все фіґня! цей час - нічим не винятковий, він нам лише здається надійним та забезпеченим! десь має бути справжня боротьба, не локальна і не фантомна водночас.

ніби ми йдемо з дружиною якоюсь набережною в Києві, і при дорозі бачимо дуже непевних істот. за розмірами і динамікою вони виглядають ніби 7-місячні діти: маленькі, голі і пересуваються, ліниво повзаючи. за всіма іншими ознаками - типові бомжі: зарослі, неохайні, з пожмаканими обличчями, і смердить від них. навіть кидається в очі дуже брудний зад одного з них. неприємні істоти. я обурююся, до чого вже бомжі деградували.
далі заходимо до якогось ресторанчику типу домашньої кухні, і нам дівчина роздає проспект. мовляв, найближчий місяць, на час колективної відпустки персоналу, нас будуть тут обслуговувати отакі, як їх там назвали, карлики. проспект з фотографіями.
ми питаємо - а що вони роблять решту часу, окрім цього місяця? а десь, кажуть, на стаціонарі лежать, у Зазим'ї чи чомусь такому.
і ось я час від часу продовжую з цими істотами стикатися. потім усвідомлюю, що більша частина запланованих на найближчий час зустрічей з заочно знайомими людьми - це зустрічі з отакими карликами. скажімо, відомий дослідник екранних мистецтв, якого я цитую в своєму дисері і який погодився відповісти на кілька моїх питань.
приходжу на роботу. Женя, головний редактор, каже: о, добре, бо я вже йду, у мене зустріч. я питаю - що, теж із карликом? ні, каже він. навпаки, он дивись - показує мені фото пузатого респектабельного дядька - он він, навіть з англійською королевою знайомий, працював на неї. зараз він нам буде "розгоняти" "Економічну правду". От і мене він уже колись, каже, розігнав, прискорив розвиток на якийсь час, тому в мене, каже, такого молодого - такі вже досягнення.

їздив учора вєліком туди, де славетна велика річка Либідь впадає в Дніпро. там її бетонне русло вже ширше, і течія дуже стрімка. а навколо - справді квітучі зарості. дещо вище по дніпровській течії, між портових і промислових споруд знаходиться бомжекупальня. у воді, якщо розглядати, бовтається безліч дрібних зелених частинок. але я все одно там покупався.

типу - конкурс на кращого в своєму роді журналіста. ось 10 більш-менш відомих телеведучих шляхом жеребкування отримують по абсолютно ординарній незнайомій їм особі. в кожного з них є година прямого ефіру для інтерв'ю. кожен - ну, там, службовець з банку, менеджер по продажах мобільного оператора, робітник заводу ім. Лепсе тощо.
і в кого вийде цікавіший ефір! хто зможе краще розкрутити людину, з нулем інформації на старті?

дехто буде розраховувати на те, що в кожного доля - чимось цікава, і просто примусить розповідати. інший, навпаки, змусить заздалегідь продуманою розмовою-суперечкою на життєві теми прийти людину до очікуваного висновку. але - що буде цікавіше? і це має сказати інтерактивне голосування.

я придумав медіа-ДАДА!
читав роздану в Ірпені книжку Білої, там написано, як якийсь дадаїст у свій час казав: ви всі, митці, що творите за допомогою слів, але жодного слова не створили - ви теж ДАДА!..

це ж круто!!!

а ще вчора в Ірпені говорили про фемінізм та гендерну рівність. ну, воно не нове, але якось так сформував для себе: вся суть - в позбавленні від стереотипів і наданні цілковитого вибору. так навіщо виділяти для цього статевий контекст? такі починання в усіх контекстах важливі...

а  ще днями відбувся мій передзахист. на диво - всі якось мою роботу зрозуміли, хоча на попередніх етапах дехто казав зовсім безглузді речі. тіки сказали, що занадто складна мова

народе, подаруйте мені, будь ласка, феньочку! а то вже більше року, як порвалася остання, а з моменту народження Марка взагалі перестав їх плести. хоча раніше, пам'ятаєте, багато хто з моїми ходив...

.на "Країні мрій" мистецька туса "ЗАША ХАТА" робитиме такі заходи: 

ЕТНІЧНІ ЧИТАННЯ
під парканом музею Гончара, на початку Співочого поля. 21 травня, 16:00.
автентика восторжествує, її читатимуть:

Ганна Яновська (Харків)
Галя Ткачук (Київ)
Олесь Корж (Київ)
Артем Захарченко (Київ)
Олена Захарченко (Київ)
Олеся Мамчич (Київ)
Настя Мельниченко (Київ)
Анна Хромова (Київ)

відповідальний - Артем Захарченко


ВОДІННЯ КУСТА, давній обряд, названий в афіші з конспіративних міркувань Купальськими читаннями

Оля Ляснюк

відповідальна - Олена Захарченко

ах, ну так, звісно. знову забув написати. ось перший зроблений мною номер газети "дурдом":

http://durdom.in.ua/public_files/gazeta/4_web.pdf

буде таке знущання над слемом, за участи двотисячників та метрів:
список дедалі уточнюється і росте:

Цибулько, Пантюк, Скиба, Андрусяк, Чуприна, Дністровий,..
Горобчук, Хромова, Романенко, Зуб'юк, Бабкіна, Коробчук, Шувалова,..

11 червня, 19:00, Могилянка, Культурно-мистецький центр, галерея "Підвал" (той, що на Іллінській)
в рамках проекту "Екклезіаст Інша абетка"
ведучий - Артем Захарченко

оце давно хотів таку фотопубліцистику забабахати, оце недавно склалося - знайшов одночасно і газету, і могилу.